… Семен уже прокинувся, одягнувся на ранкову прогулянку зі своєю німецькою вівчаркою чепрачного окрасу, на ім’я Сократ. Зазвичай о пів на п’яту Сократ своїм п'ятаком тицяє в лице господаря, а коли реакції немає, починає облизувати обличчя. Семен одягнув нашийник з повідцем на шию вівчарки, насипав в кишеню лакоминок для дресури. Лишився останній штрих — натягти черевики та вийти за поріг. Десь у кімнаті несамовито розривався телефон мелодією ”Queen” — “I want it all...” — Кому це не спиться за чверть до п'ятої? Буває… Зараз перестане… Може, помилились? Ай, не хочу роззуватися... Коли знову ця мелодія: I want it all (Hey, yeah), I want it all, I want it all, and I want it now. Adventure seeker on an empty street, Just an alley creeper light on his feet… — Дружина спить! Зараз прокинеться. Усе-таки треба пояснити нахабі, де його дорога в такий час. Зазвичай Семен на прогулянку з собакою телефон не брав: по-перше, контакт із вівчаркою фіксується, коли ти їй приділяєш свою увагу — чи то в грі, чи в дресурі. По-друге, уявіть: велику собаку відпускають, а самі господарі сидять в ґаджетах, інші пси теж вигулюють своїх господарів. Якщо не впильнуєш, буде собача бійка. За вівчарку можна не хвилюватися: її вага понад 40 кг. Та й зазвичай собаківники починають захищати кожен свого пса. Добре, якщо не візьмуть приклад з улюбленців і не почнуть приміряти британський стиль боксу, а просто перекинуться гострим слівцем. По-третє, коли собака відчуває, що нема контролю, може винюхати якусь гидоту, нажертись нею або вивалятись. Так собаки перебивають свій запах. У мисливських порід це взагалі в генах. Але коли Сократ був щеням, то притягнув до Семена крило ворона, якому настав карачун, мабуть, тижнів три тому. З пащі тхнуло явно не «шанеллю». По-четверте, без телефона-подразника, тим паче зранку, зʼявляються продуктивні думки щодо планів, такі собі картинки зі способами розв’язання нагальних проблем. Семен узагалі телевізор не вмикав, натомість вважав за краще почитати цікаву книгу чи переглянути розвивальний тренінг. Саме з книжок та тренінгів приходять «інсайти» — те, що розкривається у свідомості як відповіді на актуальні запитання. Екран ґаджета разом із мелодією видав абонента, тим самим скинув емоцію незадоволення. Великий палець правої руки провів по екрану: —Ал… — не встиг Семен закінчити шаблонне слово, піднявши слухавку. —Ти не вмикав телек? — прокричав різкий голос. —Що трапилось, Васильовичу? —Семене, почали бомбити Харків, Київ, і в Маріуполі завʼязався бій, вже до Старкона прилетіло… Кацапи на нас напали! Семен зрозумів, що їздець цілям. Ноги підкосилися, і він присів на стілець… У слухавці Васильович продовжував щось говорити, проте Семен уже поринув у свої думки: “Знову ці путінські посіпаки, який раз... Тоді, в чотирнадцятому, Крим відхопили, Севастопольський офіс віджали… Усе нанівець! Скільки тонн енергії було спалено, щоб створити цей філіал! Севастопольський офіс вдалось тоді “віджати”. Але цього разу покидькам не дозволю “віджимати” Україну!..” А тепер доведеться справу закривати, якось дивно, без протиріч, прийшло Семену. У людини існує форма прийняття рішення, яка називається Fight or Fight response — боротись або уникати. У нашій свідомості щоразу виникають ці протиріччя, коли перед людиною постають складні запитання. Боротись або уникати — не просто інстинкт самозбереження, це старий, як світ, механізм. Питання “боротись чи уникнути” — це прояв, який не контролюється людською свідомістю, це закладено глибоко в підсвідомості, разом з такими процесами, як частота серцебиття. Це означає, коли логіка свідомості ставить запитання “боротись чи уникнути” — то реакція вже давно до цього була прийнята в підсвідомості і наче луною відгукується у свідомості. Як чинити, на рівні свідомості не вирішується, за нас вирішує підсвідомість. Можна довго переливати з пустого в порожнє, думати над цим, але людина вчинить так, як скаже підсвідомість. Так добровольці у всі часи, коли ворог сунув на Україну, щосили вирішували боротись. Це як з вогнем — розпалив не ти, але гасити доведеться тобі. Семен уже точно знав, що розсупонювання над обставинами в стилі Гамлета не працює: у час, коли насувається орда, не спасешся словами та роздумами об цім — потрібно брати зброю та змінювати обставини, що склались. Так, як це колись зробив був прадід. Тож Семенова підсвідомість уже давно прийняла за нього рішення: негарно никатись підвалами! Тоді, у 14-му, спасував, тепер ні йоти москальській сволоті! Сократ притулився до господаря і сів поряд, поклавши Семенові на коліна свою мордочку. Дивився в очі господаря, ніби відчуваврозпач, пропустивши його крізь себе. —Ти ще тут, Семене? — голос Васильовича повернув до реальності. —Добре, о 8.00 збираємося в офісі, видам зарплатню вам усім, перерахуємо склад, і на цьому крапка. —До зустрічі! —Бувай… Семен ще після дзвінка сидів хвилин із тридцять і тупився в замок вхідних дверей, продовжуючи сам себе картати, але Сократ узяв ініціативу до свого носа й почав випихати Семена до порогу: —Гаразд, умовив. Ходімо, друже, твоя правда, треба заспокоїтися: спершу тебе вигуляємо, потім усе за алгоритмом із людьми, а завтра вже й Батьківщину піду захищати. На вулиці, що вела до парку, було ще темно. Прохолодний пронизливий вітер гнав свинцеві хмари, що маскували зірки на небі, та гнув гілки дерев, укритих інеєм, до землі. Вони стояли, наче сліпі сторожі обабіч вулиці. Навколо тихо та спокійно, лише чути лінивий скрегіт двірникової мітли. Прибиральник у помаранчевій накидці змітав сміття, яке розкидав вітер навколо, мов бешкетник, що перевернув смітник. Почало розвиднюватись, коли Семен із Сократом прийшли до парку. Обриси предметів ховались в тумані — навколо ані рудої миші. У вікнах багатоповерхівки навпроти парку пробивалось бліде світло. Семен спустив вівчаря з повідця, той собі гарцював у своє задоволення, ганяючи за білками між кущами та хвоєю сосен — сам запалив цигарку та щось про себе брав до серця. Запах хвої змішався з тютюновим димом. . —Іншого варіанта вже не бачу, досить сходити на пси! роzія прагне захопити Україну, — думки про майбутнє сім’ї, батьків, своєї країни заполонили Семена: “Нам не можна програвати в цій війні! Програш означатиме десятки, десятки років рабства для майбутніх поколінь.